«НІ» та історія дружби

Життя вимогливе, складне, завжди ставить перед нами виклики – я це точно знаю. Наші цінності, погляди, переконання та особистості постійно змінюються. Дуже рідко вдається зберегти один і той же вид дружби або партнерства протягом 30, 40 і більше років, тому що ви та інша людина маєте змінюватися в однаковому темпі.

Історія однієї дружби

У мене є, точніше була, подруга дитинства. Ми були однокласницями, разом були в літніх таборах, вона навіть змусила мене вступити до педагогічного училища для вчителів. Ми пліткували про однокласників, які першими вдягли джинси «Бенеттон», підтримували одна одну щоразу, коли хтось із нас провалював контрольну з математики. Ми мріяли про наші майбутні сім’ї, про імена наших дітей, про наш вільний час як шанованих дружин, матерів, домогосподарок, бізнес-леді, але насамперед найкращих подруг назавжди. Ми обидві продовжили навчання в університетах – вона вивчала економіку, а я – психологію.

Потім життя склалося так, що замість двох нас стало троє, четверо, п’ятеро… Я вийшла заміж, народила трьох дітей, а вона так і залишилася незаміжньою. Вона шукала собі партнера, так чи інакше, але жодні її стосунки не складалися. Вона влаштувалася на державну службу, а я стала підприємцем, якій доводилося зводити кінці з кінцями, постійно турбуючись про гроші.

Ми продовжували бачитися регулярно, раз на тиждень за чашкою кави, хоча наші розмови почали змінюватись відповідно до змін у нашому житті. Як майбутня мама, я хотіла поговорити про свою вагітність, але вона не була зацікавлена в цьому. Пізніше я хотіла поговорити про свої страхи як матері, яка чекає на другу дитину, про те, чи зможу я любити двох безпорадних істот; я відчувала, що мене не розуміють. Я почала займатися садівництвом, а вона почала бігати марафони, чого я взагалі не могла зрозуміти. Здавалося, що у нас не залишилося жодної спільної точки дотику. Тоді я була вагітна третьою дитиною. Планована вона була чи ні, це не має особливого значення. Вона постійно говорила мені, що мені це не потрібно, що моє життя і так важке і складне, що наша дружба вже не та, що була раніше – я погоджувалася тільки з останнім пунктом.

І тому я сказала «НІ». Я сказала «НІ» подрузі дитинства. Наші шляхи йшли паралельно багато років, часто перетиналися, але однозначно почали розходитися після того, як нам виповнилося по 35 років. За кілька днів до того, як це сталося, я не могла заснути, думаючи, чому я маю продовжувати з нею дружити, враховуючи, що це не давало мені жодного комфорту, жодної підтримки, яку я отримувала раніше. Тож я вирішила сказати «НІ» дружбі, яка висмоктувала мою енергію, оскільки я більше не чекала на неї з нетерпінням.

Динаміка дружби

Наша поведінка відповідає трикутнику, або формі циклу зворотного зв’язку. Тригером поведінки є потреба, наприклад, потреба в спілкуванні, коли, наприклад, жінці потрібно з кимось поговорити або чоловікові потрібно з кимось поговорити про чоловічі справи тощо. Наші телефонні розмови, зустрічі за келихом вина чи чашкою кави, спілкування на спортивних заходах тощо – це все види поведінки, які супроводжуються емоціями. Задоволення, щастя, гумор є для нас своєрідною нагородою, а напруженість, ворожість, розчарування (якщо ми відчуваємо їх у більшості таких зустрічей) – покаранням, тобто незадоволеністю. Якщо ми добре проводимо час в компанії друга, то цикл зворотного зв’язку є позитивним і ми з нетерпінням чекаємо наступної зустрічі. Якщо це не так, то з цим однозначно потрібно щось робити. Скажіть «стоп», «НІ».

Зона комфорту дає «комфорт»

Людям подобається приймати те, їм знайоме – оскільки це дає нам відчуття психологічної безпеки. Це просто, не потрібно вкладати додаткову енергію. Але іноді буває по-іншому.

Так буває лише з ідеальними речами – ідеальною музикою, ідеальними уявними істотами, можливо, ідеальними друзями. Але як тільки ми пізнаємо людину ближче (в незапланованій ситуації, під час кризи, під час стресу), ми розуміємо, що ніхто не є ідеальним, і що всі ми маємо свої хороші і погані якості, цінності, які відрізняються, і точки зору, які ми не можемо ігнорувати.

Сказати «НІ» – це важко

Будь-який тип поведінки можна змінити, але для цього потрібна енергія, воля, мотивація – потрібне сильне бажання змінитися. Зазвичай ми схильні вкладати енергію в те, що, на нашу думку, окупиться, де ми можемо уявити майбутній результат і якусь вигоду для себе. Якщо немає сили волі, якщо не вистачає енергії, то зміни, звичайно, не відбудуться. А ще є люди навколо нас, які судять про події, виходячи лише з того, що вони бачать, а не з того, що насправді відбувається в нашому житті.

Скажіть «НІ» і будьте наполегливими

Коли я вирішила щось змінити, що хочу припинити стосунки з подругою, я також вирішила, що буду уникати будь-яких контактів з нею. Але як я можу наполягати на тому, щоб не натискати кнопку «прийняти», коли бачу її ім’я на екрані телефону, або щоб не писати їй електронного листа з проханням про пораду, або щоб не повідомляти, що я схудла ще трохи? В цьому випадку я можу використовувати пильність – коли я думаю про неї, я намагаюся залишитися в цьому моменті. Спостерігаю за собою, як я себе при цьому почуваю – чи я напружена, втомлена, можливо, налякана? Яке моє дихання (глибоке, поверхневе, прискорене) чи я зовсім про нього забула? Що відбувається з моїми думками (чи думаю я про подругу, але мені хочеться прогнати свої думки, втекти від них)?

Щоб підтримувати зміни, ми маємо бути допитливими, спостерігаючи за собою. Ми маємо спостерігати за собою, відкривати власні глибини, бути в моменті. Ми маємо звільнитися від старих, пронизаних страхом шаблонів поведінки і увійти в сьогодення, тут і зараз.

Життя довге, насичене і досить цікаве. Добре, що ви знаєте себе, і у вас є достатньо часу, щоб змінитися. Потрібно тільки захотіти змінитися.

Скажімо «НІ» всьому, що нас обтяжує, душить, висмоктує енергію, звичкам, яких ми хочемо позбутися.